Проект "Мое село"




ГОРОХОВАТСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІст.

 

 

 

 

ПРОЕКТ

 

на тему

 

 

«МОЄ СЕЛО, ДЛЯ МЕНЕ ТИ ЄДИНЕ!»

 

 

 

                          Проект створили

                           учні 6 класу:

                           Волков В.,

                           Левшин Н., 

                           Любий А.,

                           Мироненко О.,

                           Пройдакова А.,

                           Сідаш В.,

                           Швиголь О.

                         Керівник – Гарна Л.С.

 

 

 

 

 

 

 Історія краю, або краєзнавство, – один з найцікавіших напрямків сучасної науки. Обумовлено це тим, що ніколи не вичерпається допитливість людини, яка прагне дізнатися, що відбувалося на землі, де вона народилася та проживає, що було до неї, як жили її предки, що переживали, з якими труднощами стикалися, як їх переборювали; про їхній одяг, свята та будні – всю різнобарвну палітру життя. Відповідати на всі ці питання й покликана наука – краєзнавство.

Знання історії рідного краю дає людині право уважати себе повноцінним представником громадянського суспільства. Видатний український письменник Максим Тадейович Рильський писав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».

 

 

 

Горохова́тка  (колишня назва — Остропілля)— село в Борівському районі Харківської області. Розташовано на заході Борівського району на Червонооскільському водосховищі. На півдні межує з селом Бахтин, на сході з селом Підлиман, на півночі з селом Гаврилівка та на заході з селом Мирне. Через село проходить шосе Р-35 сполученням Ізюм-Куп'янськ.

 

Історія

Гороховатка заснована у 1670 році. У 1863 році в сусідньому селі Калинове спалахнув виступ селян, у котрому брали участь і селяни Гороховатки. Під час революції 1905—1907 років у Гороховатці в 1905 році відбулася сходка селян, на котрій вони вимагали розподілу поміщицької землі. Деякі селяни свавільно почали орати її.

 

Радянська влада в селі була встановлена в січні 1918 року. У 1929 році була організована сільськогосподарська комуна.

 

На фронтах Другої світової війни і в партизанських загонах боролись 350 мешканців Гороховатки.

 

У 1958 році, у зв'язку з будівництвом Червонооскільського водосховища, в селі Гороховатка було знесено кілька вулиць, а мешканців цих вулиць було переселено в інше місце.

Визначні пам'ятки

У селі є пам'ятник воїнам, які загинули під час визволення села в Другій світовій війні.

Відомі люди

У селі народився Герой Радянського Союзу Шутько Єгор Йосипович.

 

 

 

 

Найкраща вулиця на світі,

Де народився і зростав,

Де клен  дощами весь умитий 

До тебе гілля простягав.

Із журавлем криниця край обійстя,

Щоб спрагу вгамувати зміг завжди.

І розповідь батьківська щира й чиста,

Неначе крапелька ранкової роси.

Та де б не був ти 

В світі цім бурхливім,

Куди б не занесла тебе могутня течія,

Ти знай, що краща в цілім світі 

та вулиця, з якої йшов у життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОЙДАКОВА АЛЬОНА

Бахтин

І



Невелике село Бахтин, яке розкинулося по обидва боки глибокого Бахтинського яру і далі вже долиною річки Бахтин, безпосередньо межує з селом Гороховаткою і фактично є його південною околицею. Безсумнівно, що назва мого села (в минулому - хутора) походить від назви Бахтин (правої притоки Оскола), що колись брала початок в районі  теперішнього села. Річка Бахтин тече з півночі на південь, паралельно Осколу, неподалік від села Червоний Оскіл, впадає в нього.

За дореволюційними джерелами, назва населеного пункту Бахтин у сучасних межах Борівщини не прослідковується. Хоча в Ізюмському повіті (поблизу Комарівки) в 19 столітті на річці Бахтин існувало декілька одноманітних хуторів (Бахтин Перший, Бахтин Другий…). Тобто Бахтин поблизу Гороховатки з'явився вже у радянські часи і спочатку був лише кутком Гороховатки, а вже значно пізніше став окремим селом.

Одна з версій, викладена П.Л.Гомоном у книзі «Легенди рідного краю», пов'язує заснування села Бахтин з найпершим поселенням Слобожанщини – Цареборисовом: «… у 1612р., через 12 літ боротьби, татари все-таки розгромили і спалили Цареборисів. Козаки, які чудом  врятувалися від смерті, змушені були покинути фортецю. Цілком вірогідно, що вони спустилися вниз по річечці Бахтин, потім піднялися вгору Осколом і на місці колишнього запустілого поселення заснували село Гороховатка. Принаймні про це нагадує мікротопонім окраїни сучасної Гороховатки хутір Бахтин. Не виключено, що частина уцілілих цареборисівців перебралися за кілька верст на берег Сіверського Дінця, де вже стояв Святогорський монастир».

Ця версія немає

під собою ніяких підстав, до того ж суперечить історичним відомостям.

 

ІІ

Про Бахтин уперше згадує в  1627р. в «Книзі великого креслення».

Ця «Книга» складена в 1627 році в Розрядному наказі в Москві по «державному наказу», і містить дані двох офіційних джерел («Старого» і «Нового креслення»). Офіційна назва документа - ,,Книга Большого Чертежа, что сделан в Разряде  новой чертеж всему московському государству, городам, и полю,и рекам, и всяким полевым именным урочищам». «Книга» є пояснювальним текстом до генеральної карти  Московського царства і територій, що до нього прилягали. Ця карта, на жаль, не збереглася. В розділі «Книги», який називається «Роспись реке Донцу, и рекам, и колодязям, которые приходят татары в Русь» наша місцевість описується так: «…А ниже речки Холани, от Изюмской дороги, пал в Оскол Розгромный колодязь, течет от верха Волчьих Вод. А ниже Розгромного  колодязя, пало в Оскол озеро Банище. А выше Банища, ниже города Валуйкы, пала речка Казинка. А ниже Банища пал  в Оскол Бахтин, а на устье.   

 

Можливо назва Бахтин походить від слова «бахта», що за словником Бориса Грінченка означає теж саме, що й башта. Тобто, Бахтин – місце, де стоять башти, або сторожові вежі. Це значення відповідає історичним релігіям XVI ст., коли в цих місцях на  високому правому березі Оскола несла сторожову службу Валуйківська сторожа московської держави, згодом слобідські козаки Харківськового, а ще пізніше – Ізюмського полків.

 Саме від Ізюма через Цареборисів, сучасний Бахтин, Гороховатку, Сеньків і далі по Осколу проходила Ізюмська укріплена оборонна лінія, неодмінними атрибутами якої були колонгороди, вежі, сторожові вишки або «фігури», що стояли на узвишші. (Якраз поруч з річкою Бахтином тягнеться вздовж Оскола, паралельно обом цим річкам, гряда висот, які панують над навколишньою місцевістю). З цих башт сторожова служба оглядала  навколишню місцевість, з’явилися татари.            

Річка Бахтин бере початок від сучасного села Бахтин, що знаходиться поруч з селом Гороховаткою і тече паралельно Осколу, впадаючи в нього з правого боку за декілька  кілометрів від місця впадання Оскола в Сіверський Дінець. 

 

     ШВИГОЛЬ ОЛЕКСАНДР

ВУЛИЦЯ МИРУ

Я живу на вулиці Миру. Довгий час  офіційних назв вулиць у нашому селі не було. І лише кілька десятиліть вона носить це ім’я.

  Але в народі вулиця, на якій я живу носила назву  Хорсівка.

Старі люди говорять, що за діда-прадіда на ній у своєму маєтку жив багатий землевласник Хорс. З тих пір вулиця отримала таку назву.

Жодна вулиця не має таких значущих будинків, як наша. На вулиці миру знаходиться  школа, яка понад п’ятдесят років дає путівку в життя жителям нашого села. На ній знаходиться сільський клуб і бібліотека, де жителі нашого села можуть відвідати культурні заходи або ознайомитися з новинками художньої літератури. Радо відчиняють двері сільські магазини зараз вони схожі на лавки, в яких все можна купити: від продуктів харчування до прального порошку. Раніше магазин Гороховатського сільського споживчого товариства мав назву,,Взуття”. А у магазині ,,Надія” продавали дитячі іграшки, канцтовари та книги. Приватні будинки мешканців нашої вулиці чисті та охайні. Але, як говорять не садиби прикрашають вулицю, а її люди.

  Мою вулицю можна було б сміливо назвати ,,Учительською”, бо на ній проживає більша частина вчителів нашої школи. Багато років у нашій школі працює Кускова Надія Павлівна. Сотні випускників користуються знаннями, отриманими на її уроках математики. І лише через декілька років подумки дякують їй за строгість, вимогливість і терпеливість. Також ми можемо пишатися жителем нашої вулиці, який прищеплює любов до спорту і здорового способу життя, вчителем фізичної культури Шерстюком Станіславом Васильовичем. Не можу я не згадати про мою любу матусю, вчительку іноземної мови. Також прикрасою «учительської» вулиці є  вчителі пенсіонери. Любити труд, працювати на станках, знаходити де «право», а де «ліво» багато років учив дітей Кусков Олександр Федорович. Нелегким був шлях Лещенко Марії Семенівни. Від вчителя-вихователя до директора школи. З року в рік вона проживала життя кожного учня, навчаючи, виховуючи, наставляючи. Відкривала усю красу і милозвучність української мови, вчила грамотно писати, знайомила з кращими творами художньої літератури Горенко Раїса Григорівна. Вчила писати, читати і рахувати вчителька початкових класів Кучер Ольга Омелянівна. Завжди пам’ятатимуть конспекти з хімії, рівняння реакцій і формулу спирту колишні учні Колесник Ольги Тимофіївни.

  Не можна не згадати про вчителів, яких уже немає з нами. Все життя присвятили школі і дітям вчитель біології Носата Олександра Полікарпівна, вчитель історії Куц Марія Кузьмінічна. Завжди пам’ятатимуть учні нашої школи вчителя з великої літери, яка жила на нашій вулиці, Богданову Валентину Андріївну. Із року в рік прищеплювала вона любов до українських традицій, стежила за чистотою і правильності рідної мови, завжди була готова прийти на допомогу, дати пораду, допомогти у вирішенні проблеми.

   Але наша вулиця відома іншими хорошими людьми. Із сльозами на очах учні нашої школи слухають спогади свідків голодомору, жахливих років війни Кисільової Галини Миколаївни, родини Гопенків.

   Жодне свято в селі не можна уявити без відомого баяниста Колесника Петра Митрофановича. А пісні і жарти у його виконанні можна часто послухати на концертах у сільському клубі.

    На жаль, лише  в спогадах залишився житель нашої вулиці Рудяга Сергій Васильович. Він був доброю, чуйною людино, готовим завжди прийти на дорогу. Він був керівником фермерського господарства, який зробив внесок у розвиток сільського господарства не лише у нашому селі, а і в районі.

    Ще можна багато сказати хороших і  теплих слів про жителів нашої вулиці, тому що кожен робить свій внесок у її благоустрій.

Я дуже люблю свою вулицю. Вона красива в будь-яку пору року, але в моїх мріях я бачу її без смітників, зруйнованих будівель, чагарників,  з гарним асфальтованим покриттям і вечірнім освітленням. Всього цього можна досягти. На мою думку, потрібно, щоб кожен піклувався не лише про чистоту і затишок  свого двору, а про красу і благоустрій усієї вулиці. Усі повинні жити за правилами: «Роби добро людям, і воно  повернеться до тебе сторицею». І тоді не лише вулиця, а і вся Гороховатка  буде, як писав Т.Г.Шевченко «… неначе писанка село».

 

 

 

 

 

ВОЛКОВ ВІТАЛІЙ 

Вулиця Центральна


Багато вулиць нашого села мають цікаву та старовинну історію. Такі вулиці знаходяться в центрі, і є свідками багатьох радісних і сумних подій в житті села, по ним ходили люди різних поколінь, змінилися види транспорту, рік від року піднімалися все вище в небо дерева.

Я проживаю на вулиці Центральній. Вона має таку назву через те, що, очевидно, вона розташована в самому центрі мого села.

На нашій вулиці проживає близько 50 чоловік. Люди на моїй вулиці дружелюбні, добрі, завжди готові допомогти будь-кому у скрутну хвилину. На вулиці знаходиться велика будівля дитсадка. Сумна і радісна  історія пов’язана з цією будівлею. До 1998 дитсадок функціонував, в ньому працювали мої односельчани та виховувались дітки. Але потім по різним причинам садочок перестав функціонувати. Його приміщення розвалювалося. Боляче було дивитися на повільне відмирання садочка.

Але цієї осені садочок пережив своє друге народження. На відкритті дитсадка «Сонечко» були присутні посадовці з  району, області. Зараз в садочку виховується 13 діток, але сподіваюся, що  з часом вихованців цього позашкільного закладу побільшає.

В іншій частині приміщення садочка розміщується сільрада,  та магазин, який відкрився рік тому.

      В кінці нашої вулиці знаходиться контора фермерського господарства Калюги Василя Григоровича. Неподалік знаходиться тік, на якому очищують зернові культури: пшеницю, ячмінь, насіння.

 

Тракторна бригада також заслуговує на увагу. Там знаходиться дуже багато сільськогосподарської техніки: трактори, сіялки, прицепи, комбайни, культиватори.

Але окрасою будь-якого села, вулиці є не будівлі, споруди. Окрасою моєї вулиці є, перш за все, люди. А люди на моїй вулиці добрі, чуйні, завжди усміхнені.

 

 

СІДАШ ВЛАД

Вулиця Миру

 

Я проживаю в невеличкому селі Гороховатка, яке розташоване на березі річки Оскіл. В центрі села знаходиться моя вулиця,   яка називається Миру. Моя вулиця вважається одною з центральних, нею можна дістатися до сусіднього села Бахтин. 

 

Через вулицю пролягає центральна траса, яка роз’єднує її на дві частини. В одній частині вулиці знаходиться аптека, якою завідує Шаповалова Олена, школа, до якої я ходжу, магазини, будинок культури.

В ньому є функціонує народний ансамбль, в якому співає наш шкільний директор Таранова Тетяна Василівна і грає на баяні Колесник Петро Митрофанович, який проживає на наші вулиці. В будинку культури по вихідним проходять дискотеки, а по святам влаштовують урочисті заходи, присвячені  різним святам. Хоч будинок культури і потребує капітального ремонту, але всі урочисті заходи проводяться в ньому. Це і випускні вечори, і свято Пасхи, 9 травня та інші. 

В іншій  частині вулиці знаходиться мій будинок, який розташований на початку цієї частини вулиці. На моїй вулиці проживають всі мої друзі: Паша, Артем, Сашко, Сергій, Віталік. Наша вулиця дуже гарна, завжди чисто. Кожної весни, ми всією вулицею прибираємо кожен біля свого будинку, білимо бордюри.

На нашій вулиці навіть склалися свої традиції. Перед травневими святами всі мешканці нашої вулиці прибирають коло своїх домівок, а потім варимо всі гуртом кашу, розважаємося.

Я дуже радий, що я проживаю на такій гарній вулиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЮБИЙ АРТЕМ

Вулиця Миру

Село Гороховатка. Рідний край. Воно, немов чарівний дзвін, звучить для кожного із нас. Тут ми народилися, вперше пізнали світ, тут живуть найдорожчі і найближчі для нас люди. Тут усе для нас найкраще і наймиліше: і замріяний ліс, який своїми різнобарвними шатами дбайливо захищає село від східних вітрів, і річка Оскіл, яка широкою блакитною змійкою звивається через усе село і губиться у густих верболозах, і, звичайно ж, вулиця, на якій ми зростаємо, яка щодня проводжає нас до школи.

У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Вулиця Миру. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме мир між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.

         Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже  кожне подвір'я моєї вулиці потопає в садах.

А між будинками та зеленими насадженнями розташувалася моя школа.

Ця двоповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у  дворик із клумбами, на одній із них росте велика

ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а  а лея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.

Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем. Із вікна мого будинку добре простежується вся вулиця, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів’ялого листя.

 

Та головним багатством вулиці є її люди.

Горджуся родом хліборобів,

Майстрами хліба і землі,

Шаную скромний їх доробок,

Діла великі і малі…

 

На моїй вулиці живе Рябуха Тетяна, вона працює в нашій шкільній їдальні кухарем, Рябуха Федір Лаврентійович – ветеран ВВВ та багато інших чудових працьовитих людей.

Єгор Йосипович Шутько — Герой Радянського Союзу.

Народився 12 жовтня 1924 року в селі Гороховатка, потім жив у радгоспі «20 років жовтня», який розташований у селі Першотравневе Борівського району. Під час Великої Вітчизняної війни 21 вересня 1944 року Шутько Єгор Йосипович загинув у селі Бершкални Валкського району Литви, кинувшись з гранатою під танк. За це йому в лютому 1945 року було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

 

 

 

 

ЛЕВШИН  НАЗАР

Вулиця Зарічна (Довжик)

Вони такі схожі і такі неповторні наші села. Село, де народилися ми, наші батьки та діди. Це частинка найріднішої для нас землі, яку ми пам’ятатимемо все життя, куди б не закинула нас доля.

Завжди в снах бігатимемо босоніж берегами тихоплинного Оскола, вдихатимемо п’янкий запах чебрецю та м’яти . Знову і знову проходитимемо тихими сільськими вуличками, які бачили на своєму віку щастя і радість, горе і тугу своїх мешканців. Тож давайте пройдемо однією із затишних вулиць нашого села. Вона потопає влітку у зелені дерев, манячи прохолодою , а на весні вся буяє в білопінному цвітінні садків . І наповнюється монотонним дзижчанням бджіл. За переказами – це одна з перших вулиць села. Саме тут поселилися дбайливі, працьовиті хлібороби..        

       

Стара назва нашої вулиці проста і зрозуміла Довжик. Вона завдовжки майже 1 км. Це пізніше в 90-х роках її перейменують у Зарічну. В ті роки – це була одна із найгустозаселиніших вулиць. А зараз на ній знаходяться багацько дворів. Але є й занепалі  обійстя, двори яких давно вже не мели, бо немає їх дбайливих господарів, що пішли на вічний спочинок. А старенькі обійстя марять мріями, що і їх приберуть дбайливі людські руки, і вони заквітують мальвами і чорнобривцями, наповняться тихими літніми вечорами запахом матіоли.

Хоча вулиця і велика, але дітей дуже мало, проте багато пенсіонерів. Деякі з них співають та виступають в сільському клубі і мають назву «Зарічанка». До складу цього ансамблю входить і моя бабуся.  Моя сусідка, директор школи – Таранова Тетяна Василівна, також виступає в цьому гурті на різні свята.

Моя прабабуся, Літвінова Катерина Олександрівна, ветеран ВВВ. Вона була медсестрою і виносила з поля бою поранених. Має нагороди.  В післявоєнні роки також працювала медсестрою, виростила чотирьох дітей, має десять онуків, тринадцять правнуків та двох праправнуків.

На нашій вулиці живуть люди найрізноманітніших професій. Це  вчителі і медсестри, хлібороби та трактористи, шахтарі та доярки, водії та лісники, продавці та техпрацівники, а також багато мисливців.

Пасічники розводять бджіл, які все літо гудуть в повітрі. Кожного дня ми виганяємо на пастбище своїх корівок, які побожно йдуть по вулиці і в кінці вже збирається ціле стадо.

Ось такі працьовиті і мудрі земляки мої, щодня крокують рідною вулицею.

 

 

                                                                  МИРОНЕНКО ОЛЕКСАНДР

Вулиця Зарічна (Довжик)

Прекрасні і безмежні простори нашої України. Але найдивовижнішим, наймальовничішим куточком її є, на мою думку, Гороховатка. Справді, чи є ще десь на землі такий край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття, де в один із весняних днів, потемнілий від зимових віхол і морозів ліс раптом спалахує синім пролісковим вогнем, де в привільному степу п’янієш раптом від дивних пахощів різнотрав’я, де розбивши крильми дзеркало синього плеса здіймається і летить прямо на сонце крижень, де на схилі, зігрітому сонцем, долаючи полудневу дрімоту дивляться на тебе тендітні квіти сон – трави?..

Земле ти наша!

Якою красою обдаровуєш людину!

Якими барвами радуєш,

Якими пахощами вітаєш.

 Як не любити тебе!

Як не берегти краси твоєї,

Не примножувати її.

                                          Я. Давиденко

Я проживаю на вулиці Зарічній, яка раніше мала назву Довжик. Документально ми не змогли визначити історію саме цих назв, але за місцевими переказами можу сказати, що назва Довжик погодить від слова довгий. І дійсно, моя вулиця вважається однією з самих довгих вулиць мого села.

На вулиці мирно співіснують новобудівлі і старенькі хатки, підперезані садками.

 

Привабливо переплітається у будівлях архітектура старовини і сучасності.

На території нашої вулиці є адміністративні приміщеня. Це колишній дитсадок, у приміщенні якого проживає сім'я нашої учениці Маринченко Катерини, та наша сільська лікарня.

 

Вулиця Зарічна закінчується лікарнею.

 

На вулиці проживає мій друг і однокласник Назар. Його бабуся разом із бабусею Мотею полюбляють співати українські народні пісні. Не раз і не два чули ми милозвучні мотиви таких пісень як «Калина», «Чорнобривці» та ін..

 

Ще на моїй вулиці проживає сільський голова Палієнко  Віктор Миколайович, який вже не один рік опікується нашим селом. Він запровадив постанову вивозити сміття  у першу та третю суботу кожного місяця, щоб  моє село було чистеньке.

Наймальовничіша моя вулиця влітку та восени, але вона прекрасна у всі пори року. Весною вулиця має якийсь яскраво - зелений колір, тому що починають набухати бруньки. З них починають рости маленькі, зелені листячко. Починає пробуджуватися від сну травичка, показуючи нам свій приємний зелений колір. Чути співи птахів, які повернулися з півдня, а ті, які тут зимували, починають радіти, що нарешті знайдуть десь поїсти. Починають літати метелики, цвісти квіти. Коли починається раннє літо, захватити можна пізню весну, вулицю просто не впізнати. Цвітуть яблуні, груші, сливи, вишні. Біля будинків цвітуть незвичайно гарні троянди, воронці, ромашки. Цвіте також і моя липа, яку теж можна вважати важливою, як і тополі. Вона також висока. Проходячи біля неї і можна відчути аромат меду, квітів. Почути, як гудуть бджоли. Липа дуже прикрашає мою вулицю. Також мою вулицю не впізнати восени, коли летять у повітрі листочки з дерев, зацвітають різнокольорові айстри. Птахи починають відлітати. На небі важкі, сірі хмари. Починає капати маленький дощик. Згодом почнуть бігти по вулиці струмки. Ця пора навіює на вулицю та мешканців легкий сум, але це закінчується, коли приходить зима. Починаються морози. Іній лежить на гілочках дерев. Починає падати перший сніг, який приносить усім радість. Він вкриває своєю ковдрою дахи будинків, дерева, огорожі, подвір'я, дорогу, землю. Він сяє на сонці, як би граючись з нами. Найбільше в моїй вулиці мені подобається те, що яка б пора року не була, вулиця завжди прекрасна. Подобається, що вона має різноманітний мальовничий ландшафт, чудовий краєвид.

А вниз дорогою  розкинувся Оскіл, який приваблює перехожих своєю свіжістю і красою. Звичайно, він ще потребує вмілих і дбайливих рук, щоб стати зоною відпочинку для жителів села. Його майбутнє, як і майбутнє нашої вулиці, нашого села у наших руках. І ми докладемо всіх зусиль, щоб наша квітуча земля ніколи не старіла.



Обновлен 04 окт 2013. Создан 02 окт 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
Яндекс.Метрика